Ліні Костенко – 86!

rOA4wK03Ibw

Ліна Костенко – жива легенда. Її твори вивчають у школах та університетах. А критики називають Ліну Василівну справжнім майстром художнього слова. Сьогодні вона святкує свій 86 День народження.

На честь дня народження sMYc підготував для вас добірку цікавих фактів з біографії авторки, а також декілька цікавих віршів та актуальних і сьогодні цитат з твору “Записки українського самашедшого”.

Здається, немає людини, яку б не зачаровувала поезія Ліни Костенко. Незважаючи на вік, вона і досі щира та безкомпромісна, відверта і вольова. Характер письменниці гартувався ще змалечку, адже їй довелося пережити страхіття війни та заслання батька. Та, незважаючи на викрутаси долі, вона завжди твердо стояла на своїй позиції.
ЇЇ поезія — це приклад самовідданого і шляхетного служіння народові, її творчість  — визначне явище в українській літературі новітнього часу.

 

 

Поетеса своїм життям і творчістю засвідчує непохитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію завжди виражала прямо і відкрито: «… не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».

Ліна Костенко народилася на Київщині, в невеличкому місті Ржищів у родині вчителів. За першою освітою вона педагог. Другу вищу здобувала у Московському літературному інституті.
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. У 1963 році зняли з друку книжку віршів “Зоряний інтеґрал“, а книжку “Княжа гора” зняли з верстки. У 1968 році написала листи на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті “Літературна Україна”. Після цього ім’я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося.  

 
У 1987 році Костенко видала роман у віршах “Маруся Чурай“, за який була удостоєна Шевченківської премії. У 2010-му, після фактично двадцятирічної перерви, письменниця презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку “Записки українського самашедшого“. 

Як страшно знати правду без прикрас!
Де воля спить, її ще й приколишуть.
За нашу силу пошанують нас.
А наші скарги в комині запишуть.

© Ліна Костенко, “Берестечко”       

 

 

 

 

Попри таку популярність, поетеса не любить надмірної уваги до себе. Вона навіть відмовилася від звання Героя України: “Політичної біжутерії не ношу”. Каже, що просто робить свою справу, адже поклик письменника – писати.

 

Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш — то уже навіки.

 

Також пропонуємо добірку цитат з книги “Записки українського самашедшого”, які дуже актуальні зараз.

Фото з мережі інтернет

  • Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів.
  • Кожному поколінню сняться свої кошмари.
  • Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
  • Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
  • А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
  • Схоже, що трагедії стають буднями людства.
  • Ми статисти духовної пустелі. Ми ґвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі.
  • Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф.
  • У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама.
  • Те, що діється тепер у світі, — це кошмар, що приснився людству. Потім його назвуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів.
  • Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
  • Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.
  • Висновок з цього один: якщо тебе хтось душить, треба його адекватно вкусити
  • Безымянный

 

 

Дата розміщення 19.03.2016 у Події, Сучасники

Поділитися

Кравченко Марія

Про автора:

Марія Кравченко Творча дівчина з практичним світоглядом, активістка, людина з підвищеним почуттям справедливості, совоманка.

Залишити коментар

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to Top