Персональна екскурсія: фотовиставка Євгена Гомонюка “Миколаїв: Continuum”

DSC_0023-compressor

Миколаїв потроху стає справжнім арт-містом, де майже кожного тижня проводяться відкриття нових мистецьких виставок. Але сучасне мистецтво не завжди легке для розуміння. Якщо вас теж мучає питання, що хотів сказати автор своєю творчістю, він сам проведе віртуальну екскурсію своїми роботами. sMYc започатковує нову підрубрику “Персональна екскурсія”. Читайте нашу статтю і гайда дивитись експозицію!

28 травня в Муніципальній виставковій залі відкрилась виставка “Миколаїв: Continuum” миколаївського фотографа Євгена Гомонюка. Екскурсію експозицією проводить Євген Гомонюк.

У своєму проекті «Миколаїв: Continuum» (сontinuum – від лат. «безперервний») я намагався поєднати минуле й сьогодення в одній світлині. Цей прийом фотозйомки виконує функцію не тільки цікавої форми «подорожі у часі», а й ілюструє руйнацію історичного центру Миколаєва та сучасні зміни в міському середовищі. Завдяки такому підходу кожен глядач може побачити знайомі місця з нових ракурсів – очима фотографа у довоєнні часи, в радянський період та сучасності.

Роботи не розташовані в хронологічній послідовності, як це зазвичай можна побачити в музеї, частково навіть трохи хаотично, аби можна було ходити і повертатися до певних робіт. На кожній світлині вирує життя. Метою проекту було не просто показати архітектуру, а й людей у міському просторі.

DSC_0034-compressor

Перша робота – Нижній Бам. Вона показує, що Миколаїв був містом наречених фактично завжди. Незважаючи на нудні радянські часи, ми бачимо дівчат на високих підборах в абсолютно неоднакових сукнях. Люди мого покоління не пам’ятають, щоб міст будувався, а тут він ще будується. Наступна фотографія цікава тим, що вона актуальна навіть сьогодні. Це фото початку ХХ століття, потоп на Громадянській, тодішній Міщанській, вулиці. Це район Дормашини, в якому і зараз часто трапляються потопи через найнижчий рівні міста і зливову каналізацію. Трамвайна лінія збереглася до сих пір, але раніше вона була кінної тяги.

DSC_0001-compressor

Це Інгульський узвіз. Мало хто знає, що раніше тут був залізничний міст. Його побудували на початку ХХ століття, а знесли в кінці 50-х – поч. 60-х, коли почали розбирати залізницю, що йшла Верхнім БАМом. Схожий паровоз «Кукушка» стоїть у дитячому містечку «Казка». А цей будинок, ковбасний магазин, повністю перебудований. Там знаходиться кафе «Пиріг», у проході теж якийсь магазин. Потворна будівля торгового центру «Веселка» повністю в рекламі, тоді ж все ще було в рамках пристойності.

DSC_0002-compressor

На першій світлині зображено дуже цікаве місце, в народі його називають «Нулі». Тут раніше збиралися футбольні фанати. А ще існувала відома за радянських часів закусочна, де продавали сосиски. «Бізнес-ланч» тодішніх робітників проходив саме там. На другому фото проспект Центральний, який в принципі таким і залишився, тільки додалося вивісок. Цією світлиною мені захотілося звернути увагу на чистоту міста.

DSC_0006-compressor

Студенти будівельного колледжу впізнають альма-матер. Це початок ХХ століття, пожежа в одному з корпусів колишніх флотських казарм, де розташовувалась Олександрівська чоловіча гімназія. Взагалі, ця будівля горіла, як мінімум, 2 рази. Під час Другої Світової вона згоріло повністю, а тут ми бачимо матросів Чорноморського флоту, які повиносили все, що вдалося врятувати під час пожежі, зокрема, портрети царя.

DSC_0007-compressor

50-ті, коли місто почало забудовуватися сталінками, весь центр був практично ними всіяний. А цей будинок багато хто називав «Дім-пряник», «Київський торт». Історична назва – прибутковий дім Корсунського. Його знесли в 1999 році, коли у нього почали розпадатися стіни. Попередній власник зробив все для того, щоб, або його знесли, або просто почав розбирати цінні породи дерева, які були на перекриттях поверхів, для якихось своїх потреб. Будівля завалилася, зараз там пустир.

DSC_0009-compressor

В Яхт-клубі часто можна зустріти дідусів, які грають в шахи. На цій радянській фотографії ми бачимо дітей, що плюскаються у фонтані. Він, до речі, зберігся і працює. Дивишся – і відчуваєш атмосферу радянського відпочинку. Сусіднє фото примітно тим, що «Сотка» ще не побудувалась, і на її місці був величезний квартал старовинної дореволюційної забудови. Радянські висотки виконували тоді агітаційну функцію.

DSC_0010-compressor

Завод «Дормашина» зберігся, поруч з ним легендарні автомати з дешевою газованою водою. Я думаю, у людей старшого віку виникне ностальгія під час перегляду цієї фотографії. Колишня Радянська на світлині праворуч у радянські часи була агітмайданчиком для всяких парадів, демонстрацій. Ця якась чергова з приводу Жовтневої революції. У нинішній атмосфері це вже прогулянкова Соборна.

DSC_0011-compressor

У Яхт-клубу паркан змінився, колії залишилися, піонери вже в минулому. А ця фотографія цікава мені, бо вона жива, хоча люди і позують. Чергова демонстрація, Обласний палац культури, багато прапорів та транспарантів. Мені особливо подобаються ці плащі і капелюхи, такий собі англійський стиль радянського партійного джентельмена.

 

DSC_0015-compressor

Будинок зв’язку і Головпоштамт на першій роботі тільки будуються. А друге фото дуже історичне. Початок ХХ століття, одна з перших регат. Ми бачимо Аляуди, один з перших яхт-клубів, Водопій, коли він ще не входив до складу міста.

DSC_0017-compressor

Біля Будинку художників бачимо, що люди займаються малюванням агітаційних трафаретів, пишуть щось про КПРС. Будівлі поруч вже немає, Сіті-центр теж тільки в проекті. А на місці Дикого Саду, де зараз пустир, при Грейгу була побудована альтанка «Храм Вести». Вона не пережила війну, на фото зображено повоєнні часи.

DSC_0018-compressor

Дуже багато демонстрацій було в центрі міста. Вулиці перекривали, люди ходили, своєрідна тусовка того часу. Мені подобається, що всі різні, хоча прийнято вважати, що всі були однаковими. Позаду один із будинків, який зберігся. На наступній світлині зображена будівля обкому партії, зараз це мерія. Хлопці з морехідного училища відпрацьовують стройову підготовку перед парадом.

DSC_0019-compressor

Та ж вулиця Потьомкінська. Вона часто затоплювалась водою. Як бачимо, для місцевих дітлахів і жителів це ціла подія, атракціон небаченої щедрості. А, може, всі вийшли на вулицю через те, що хтось фотографує. Будівля на наступній роботі змінилася до невпізнаваності, автентичними залишилися тільки стіни. Власне, функціонально це один з корпусів університету культури, який знаходиться навпроти. Євроремонт вбив всі декоративні елементи.

DSC_0024-compressor

Мало хто знає, але перший пам’ятник Леніну був на місці пам’ятника адміралу Грейгу. До 1957 року вождь пролетаріату стояв на перехресті. Потім пам’ятник передали в подарунок місту Первомайську і там вже знесли.

DSC_0025-compressor

Це сам Грейг. До війни він стояв у дворі католицького костьолу, але потім при дивних обставинах під час Другої Світової війни кудись зник. Праворуч – відома Шахова ротонда. За радянських часів вона була огороджена балюстрадою, тут вирувало життя.

DSC_0027-compressor

Старожили розповідають, що, коли народжувалась дитина, купити всі необхідні речі за радянських часів було важко. Єдиним місцем, де це можна було зробити, був салон новонароджених, тому до нього шикувалися довгі черги за дефіцитом. А ці сходи перебудовувались. Зокрема, тут була залізниця.

DSC_0028-compressor

Елемент комуністичного минулого. Як на Червоній площі на мавзолеї, так і у нас на трибунах, партійні боси махали ручкою, коли люди проходили знизу. Праворуч тішить око одна з найстаріших трамвайних ліній.

DSC_0031-compressor

Раніше трамваї їздили Соборною, прямо посередині. Вулиця була не пішохідна, а проїжджа. У кадр потрапив один із символів міста – трансформаторна будка певної форми. Сама будівля все в мансардах, перебудована, в металопластиці. Колись Варварівський міст був понтонний і дерев’яний. Від нього залишився лише спуск з однойменною назвою.

DSC_0032-compressor

Одне з рідкісних фото окупації Миколаєва. Банк в усі часи при будь-якій владі залишається банком. І ця будівля не змінювало своє головне призначення. “Reichskreditkasse” було одним з 50 відділень Імперських Кредитних Кас, що були створені в усіх великих містах захоплених країн. На фото праворуч краєзнавчий музей, до цього це було приміщення, де збиралася «Просвіта» Аркаса, потім там був ЖЕК, зараз воно напівзанедбане і в ньому знову збираються робити євроремонт. Скоро ми можемо його втратити.

Міні-інтерв’ю

– Як з’явилася ідея на перетині історії та фотографії?

Історія – моє хобі. Взагалі, ця тема не нова, я подібні проекти бачив і в Росії, і в Штатах, і в Європі, десь були в Україні, але в Миколаєві подібного не знаходив. За допомогою Photoshop поєднували старе і нове, але хотілося цей процес спростити до мінімуму, зробити доступним для всіх.

– Ви хотіли б, щоб хтось продовжив вашу ідею?

Так, звичайно, для цього я писав у пості на Facebook, щоб люди, особливо молодь, зробили фото, потім поширивши його по соцмережах з хештегом #continuum, #миколаївcontinuum. Мета проекту – показати простоту даної методики: кожен може взяти з домашнього архіву старе фото зі своїми батьками або бабусею-дідусем, розпитати їх, дізнатися про місце, піти з фотоапаратом або телефоном, виставити ліву руку, а правою натиснути на кнопку. Таким чином відбувається пробудження інтересу до історії міста.

Я впевнений, що подібних фото існують тисячі. Місто – це живий організм: воно теж дорослішає, старіє, омолоджується. І весь процес його еволюції зафіксований на фотографіях різних часів.

– Яких світлин вами використано більше: дореволюційних чи радянського часу?

Проблема в тому, що дореволюційні фотографи в основному робили студійні фото, з якимись декораціями, старанними позами. Репортажних зйомок того періоду – одиниці. Радянська епоха – розквіт цього виду фотографії у нас. Багато непостановочних кадрів, випадкових осіб, і це дуже подобається, тому що уособлює живу історію. Фотографія – один з тих інструментів, щоб об’єднати те, чого ми ніколи не бачили, не знали або забули, з тим місцем, яке ще існує. На виставці є багато світлин, місць з яких вже немає або вони перебудувалися до невпізнання.

– Під час вибору місця від чого ви відштовхувались?

Первинно відштовхувався від старих фотографій, які мені або випадково траплялися, або я їх знаходив у відкритих джерелах, деякі на Інтернет-аукціонах. Пізніше їх викуповували миколаївські колекціонери, і я просив у них зробити копію для цього проекту. Потім був пошук місць. Віддавалася перевага місцям, які хоч якось збереглися, щоб можна було порівняти місце на старій картці з тим, що є зараз. Є багато місць, де настільки все змінилось, що там не зробиш порівняння. Тут представлено 35 фотографій, а я зробив їх майже 70. Деякі місця настільки зіпсовані сьогоденням, перероблені до невпізнання, що банально не годяться для демонстраціі.

– Звідки у вас знання про кожне місце?

Цю роботу виконали до мене наші історики-краєзнавці. У деяких цих будинках ще живуть люди, і вони можуть набагато більше розказати про ту чи іншу подію. Ми можемо тільки здогадуватися, що там відбувалось. Я дуже сподіваюся, що хтось із герої цих фотографій відвідає виставку і можна буде дізнатись про зображене з перших вуст.

– Із авторів старих фотографій нікого не знаходили?

Деякі автори – відомі миколаївські фотожурналісти, але, на жаль, вони вже неживі. Є фотографії Олексія Байбородіна. Їх тут досить багато, більше 5 точно. Він відомий миколаївський гончар, викладає дітям у дитячій художній школі. Нещодавно проходила його виставка. Колись в інтерв’ю він розповідав, що у нього було захоплення фотографією.

– Скільки готувалась виставка?

Майже 2 роки. Це не було регулярно, все залежало від вільного часу. Деякі кадри дійсно було дуже складно підібрати, якісь з – першого разу, ніби знав, де встати. До того ж я ніколи не готував виставку. З лютого закінчувалася робота над світлинами, далі – друк і, власне, підготовка експозиції. Тільки навісити фото зайняло близько 4 годин.

– Чи довго тривала робота над одним кадром?

Головний сенс в тому, щоб стати рівно на те місце, у ту позу, під тим кутом, під яким фотографувалось 30 або 100 років тому, бо інакше первісне фото не буде сходитися з нинішнім. Ми не бачимо, як розташований фотограф і часто не знаємо, хто він. Деякі кадри я переробляв по 3 рази, повертався на одне і те саме місце в різні пори року. У нас місто зелене і в рекламі, тому всі фасади закриті рослинністю або, в гіршому випадку, бігбордами. Доводилося побільшості працювати взимку, коли немає снігу і восени, коли немає дощу.

– Яких відвідувачів виставки хотіли б бачити?

Зацікавлених. Я вважаю, що виставка – це лише форма. У майбутньому я завантажу електронний варіант цих знімків і, сподіваюсь, вони розійдуться по соцмережах, десь будуть опубліковані.

– Чи є тут ваша улюблена робота?

Улюбленої немає. Проект об’єднує різні райони, місця, сюжети, природні умови під час фотозйомки. Навіть мої пальці різняться. Де вони червоні, там був мороз, де нормальні, було трохи тепліше. Але це і добре, бо місто у нас теж різноманітне.

– Ви звертаєте увагу на те, що Миколаїв дуже швидко змінює свій вигляд. Як мешканцям міста зберегти хоча б ту малу частину старовини, що ще залишилась?

У першу чергу, потрібно любити місто і починати з самого себе. Я вже багато разів говорив, що Миколаїв недолюблений, в першу чергу, з боку наших мешканців. Таке ставлення до міста проявляється в його нинішньому вигляді, де люди фарбують один будинок в 3 різні кольори, тому що не можуть між собою домовитися. У людей споживацьке ставлення до міста. Це рівнозначно тому, що ми сидимо на одній лавці, але при цьому кожен хоче відпиляти від неї шматочок. У підсумку ми підемо додому зі шматочком, але лавку ми розвалимо і буде ніде сидіти. Все, що будувалося в місті, будувалося небайдужими людьми, а всі, хто це руйнують, напевно, переслідують інші цілі.

– Як давно ви займаєтесь фотографією?

Починав давно, ще зі школи, коли у мене з’явилася перша мильниця. Але я 5,5 років працював фотокореспондентом, і хобі для мене на ці 5 років стало роботою.

– Чи плануєте наступні проекти?

Планую, але, чи будуть вони в форматі виставки, чи в електронном вигляді, час покаже.

– Що порадите людям, які хочуть спробувати себе у стріт-фотографії?

У стріт-фото тобі не залежить від моделі, це просто місто. Особливо вигадувати нічого не треба, потрібно просто ловити момент. Головне  – спостережливість, тому що кожну хвилину на тебе може чекати вдалий кадр. Коли вчишся дивитися, починаєш помічати деталі, які не бачить звичайна людина. Це може бути як сміття, що валяється на наших нібито чистих вулицях, так і прекрасні котики, що сидять на балконі.

Також у фотографа присутній живий контакт з людьми, його видно в підсумку. Якщо ти викликаєш недовіру, то і буде відповідний вираз обличчя у людини, яку ти знімаєш. Можна, звичайно, знімати з ефектом «невидимки». Мені подобається цей ефект. Тоді ловиш не зворотній зв’язок , а реальні емоції твого героя. Найкраще фото-«невидимки» робити в вихорі якихось подій.

– Для того, щоб ловити такі моменти, ви постійно берете з собою камеру?

Коли я працював фотокореспондентом, то кожен день брав її з собою. Зараз ношу камеру рідше, але, тим не менш, все одно мені трапляються якісь моменти. Момент тим і цінний, що він ніколи не повторюється. Я навіть коли не йду з камерою, можу сказати: «О, гарний момент». Але сильний той, хто озброєний. Якщо б у мене була камера, я б не просто сказав, а й увічнив цю мить. Я взагалі раджу носити з собою камеру, а якщо людина ще і мандрівник, то це взагалі необхідність. Те, що бачите ви, мають право побачити інші.

Фотороботи експонуватимуться до 11 травня в Муніципальній виставковій залі.за адресою: вул. Нікольська,54 (вхід з вул. Соборної).

 

Дата розміщення 02.05.2017 у Огляди

Поділитися

Позняк Олена

Про автора:

Олена Позняк Вчителька історії, Grammarnazi, букаголік та фантазерка.

Залишити коментар

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to Top